9 кл.всес.історія 16.04

Тема: Україна в геополітичних планах Німеччини, Росії та Австро - Угорщини

Вивчення нового матеріалу 

Проблеми співіснування України із сусідніми державами

            У 40-х роках XIX ст. Німеччина розпочала своє активне економічне, культурне й політичне просування на Південний Схід. Чим швидше розвивалася її промисловість, тим більше країн потрапляло в зону дії німецької геополітичної експансії: Балкани, Туреччина, Єгипет, Месопотамія, Персія й навіть Індія. У цьому зв’язку правлячі кола Німеччини добре розуміли величезне значення Чорноморського басейну і Передньої Азії для своїх економічних інтересів.

           Треба зазначити, що німецька експансія в XIX ст. принципово відрізнялася від імперської політики царського самодержавства. Царська Росія йшла шляхом захоплення сусідніх територій, намагалася знищити чи якнайбільше обмежити державність і етнокультурну самобутність прикордонних народів. Німеччина ж намагалася створити якнайширший союз держав, у якому б вона відігравала роль економічного й політичного лідера.

           Царська Росія, створюючи свою імперію, розглядала Україну як власну територію, відокремлену від неї внаслідок монголо-татарського нашестя й територіальної експансії Литви і Польщі. Незважаючи на приводи, якими виправдовувалася імперська політика проти України, із XVIII ст. її територія використовувалася Росією як плацдарм для поширення свого впливу на Захід і Південь. Після поділів Польщі та створення Королівства Польського з російським намісником на чолі. Україна розглядалася насамперед як стратегічний трамплін для просування Росії на Балкани та в Середземномор’я.

          Австрійська імперія протягом першої половини XIX ст. не проявляла особливої зацікавленості до східноукраїнського напрямку своєї геополітичної стратегії Інтереси Габсбургів стосувалися західного й південного напрямків: намагання відігравати провідну роль в об’єднанні німецьких земель, підпорядкування Апеннінського та Балканського півостровів. Після поразок у війні з Пруссією, визволення та об’єднання Італії, східний напрямок набував для Австро-Угорщини все більшого значення. Це зумовлювалося також і зіткненням австрійських і російських інтересів на Балканах. Тому австрійські політики все частіше стали зосереджувати увагу на Україні. У 80-х роках у них навіть виникали плани створення «Київського королівства» під владою Габсбургів. Тоді б Україна з російського плацдарму перетворилася на щит для її володінь і сфер впливу. Такі геополітичні плани Австро-Угорщини повністю відповідали й інтересам Німеччини.

Україна в геополітичних планах Російської, Німецької та Австро-Угор- ської імперій на межі ХІХ-ХХ ст.

Оскільки в період «довгого» XIX ст. українська нація була позбавлена власної державності, Україна стала об’єктом, а не рівноправним учасником міжнародних відносин. «Українську карту» у різний час намагалися розі­грати Росія (яка вважала загарбані українські землі «своїми»), Німеччина та Австро-Угорщина. Менше опікувались «українським питанням» Велика Бри­танія та Франція.

Словничок

Гонка озброєнь - прискорене накопичення запасів зброї та військової техні­ки; якісне й кількісне суперництво у військовій силі між країнами, які протистоять одна одній.

Робота з історичним джерелом

З виступу Ланселота Лоутона в палаті громад Великої Британії 29 травня 1935 р. (http://libarch.nmu.org.ua/bitstream/handle/Genofon

«Офіційна російська політика замовчувала або чинила перешкоди будь-яким згадкам про Україну за кордоном. Від середньовіччя до XVШ ст. Україна часто фігурувала в європейській літературі. Однак із другої половини ХІХ ст. Заходу на­лежало забути, що існує або колись існував такий народ. Доля українців Галичини під австро-угорською владою теж не була щасливою, проте кращою, ніж у тих, хто опинився під владою самодержавної Росії... Кожна з цих великих держав, між яки­ми була поділена Україна, підтримувала національний рух на території іншої. Зо­крема, Росію стурбувало пробудження українського національного духу в Галичині. Її напівофіційні газети писали, що внаслідок цього дедалі важче придушувати національні змагання українців у самій Росії. А потім почалася лицемірна агітація за звільнення мільйонів українців, що стогнуть у Галичині під чужоземним ярмом. Фактом, не настільки широко відомим, як мало б бути, є те, що однією з причин світової війни був конфлікт між Росією та Австрією через українське питання».

Жодна з країн не переймалася визвольними прагненнями українців і не ба­жала допомогти їм у боротьбі за відновлення власної держави. Росія, Німеччина й Австро-Угорщина використовували «українське питання» у власних цілях у дипломатичних розрахунках «великої політики».

В’ячеслав Липинський, український політичний діяч (Листи до братів хліборобів. Про ідею та організацію українського монархізму. Писані 1919-1926 рр. - Відень, 1926. - С. 98)

«Ніхто в Європі сильної та великої Української держави не бажає. Навпаки, є ба­гато сил, що зацікавлені в тому, щоб ніякої України не було, або щоб вона була як- найслабша. Тому при відбудовуванні нашої державно-національної традиції. ми не тільки не можемо покладати надії на допомогу якоїсь «орієнтації», а навпаки мусимо бути готові, що різні зовнішні сили будуть нам у тому наскільки можливо заважати»

Росія

•    Російська імперія розглядала окуповані українські землі як «власну» територію, населену «малоросами».

•    Стратегічною метою політики щодо України було приєднання до укра­їнських етнічних земель Галичини, Буковини й Закарпаття, які на межі XIX- ХХ ст. входили до складу Австро-Угорської монархії.

•    Національний український рух, насамперед у Галичині, розглядався як загроза «цілісності» Російської імперії. Галичина вважалася епіцентром укра­їнського «сепаратизму».

•    Морально й матеріально підтримувала в Україні москфофільські на­строї.

Насаджувала на українських землях Російську православну церкву, за­бороняла українську мову, проводила жорстку русифікацію з метою приду­шення найменших проявів українського національного духу.

Німеччина

•    Україна — один з етапів «походу на Схід» (Drang nach Osten); джерело забезпечення продуктами харчування (житниця Європи), багата на природні ресурси й сировину країна.

•    Звільнення України з-під російської окупації було одним із кроків до створення «Серединної Європи» — союзу держав, у якому Німеччина була б економічним і політичним лідером.

•    Припускала можливість виникнення після розпаду Російської імперії українського державного утворення, що перебувало б під впливом Німеччини.

Австро-Угорщина

•    Україна цікавила Габсбурзьку монархію насамперед як сировинний і продовольчий ресурс.

•    Змагалася з Росією за вплив у слов’янському світі.

•    За сприятливої міжнародної ситуації готова була приєднати до Габс- бурзької монархії ще й Волинь і Поділля.

•    Прагнула прихилити на свою сторону не лише галицьких українців, а й українців Наддніпрянщини («рутенів»).

•    Активно підтримувала український рух за межами Австро-Угорської імперії. Як далекосяжна мета розглядалося навіть створення за австрійської підтримки «Великої України» аж до р. Дону.

Отже, на межі ХІХ-ХХ ст. Україна посідала важливе місце в геополітичних планах Російської, Німецької та Австро-Угорської імперій. Усі три імперії пе­реслідували корисливі цілі й сприймали українські землі як арену боротьби за власні імперські інтереси.