Завдання 9 класу

  Шановні учні та батьки!

        В зв’язку з карантином, навчання з 12 березня по 11травня , переведено на дистанційну форму, тому пропоную Вам завдання для виконання під час карантину, які розміщені на сторінці "Дистанційне навчання  6,7,9 класи" на цьому блозі. 

Бажаю успіхів у навчанні, здоров'я та спокою!!!
Робота під час карантину 12.03-16.04 
12.03


9 клас-всесвітня історія 
Тема Японія та Китай 
Опрацювати  параграф 23-24 контурна карта

9 клас- підготовка до ДПА ( виконати завдання 1-2 варіант)

16.03


9 клас- історія України
Практичне заняття:Скласти порівняльну таблицю розвитку українського руху в Російській та Австро-Угорській імперіях у 19 ст.Опрацювати  параграф 27

17.03

9 клас- історія України
Практичне заняття: Підготувати презентаціїпро культурне життя поляків,євреїв, німців на території України в 19 ст. Презентації скинути на мені вайбер


19.03

9 клас-всесвітня історія Спроби модернізації Османської імперії
Опрацювати  параграф 27контурна карта
9 клас- підготовка до ДПА( виконати завдання 3-4 варіант)


30.03


9 клас- історія України-відповіді сфотографувати та скинути мені на вайбер
Урок узагальнення. Тематичне оцінювання
Тестові завдання для тематичного оцінювання

1. В ході яких подій західноукраїнські землі увійшли до складу Австрійської імперії:
а) першого (1722 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої; Константинопольської австро-турецької конвенції 1775 р.;
б) першого (1722 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої;
в) Константинопольської австро-турецької конвенції 1775 р.;
г) першого (1722 р.) поділу Речі Посполитої;
д) третього (1795 р.) поділу Речі Посполитої.
2. Назвіть держави, до складу яких входили західноукраїнські землі наприкінці ХVІІІ − у першій половині ХІХ ст.:
а) Австрійська імперія, Велике князівство Литовське;
б) Австрійська імперія, Угорське королівство;
в) Російська імперія, Угорське королівство;
г) Османська імперія, Австрійська імперія.
3. Співвіднесіть адміністративно-територіальну одиницю та назву української території:

1) Коронний край «Королівство Галичини і Лодомерії»;	а) Закарпаття;
2) Угорське королівство;	б) Східна Галичина та Північна Буковина;
	в) Північна Буковина і Бессарабія.

4. Співвіднесіть назву української території та поділ території:

1) Східна Галичина;	а) окремий округ;
2) Північна Буковина;	б) поділ на жупи;
3) Закарпаття;	в) поділ на комітати.

5. Своєю мовою вони називали руську, але самоназва українців Західної України була:
а) русини;
б) росіяни;
в) москвофіли;
г) українофоби або українофіли;
д) русофіли.
6. До якої правлячої династії належали реформатори політичного та соціально- економічного життя Марія-Терезія та Йосиф ІІ на західноукраїнських землях:
а) Гедиміновичей;
б) Габсбургів;
в) Ягеллонів;
г) Август;
д) Гогенцолернів.
7. В ході адміністративної реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ на західноукраїнських землях відбувся:
а) поділ Королівства Галичини і Лодомерії на округи на чолі зі старостами;
б) органами місцевого самоврядування стали міські ради, а вищим представницьким органом краю сейм;
в) містами управляли магістрати, призначені імперською адміністрацією; Львів став столицею королівства;
г) всі вищеперелічені варіанти є правильними.
8. В ході аграрної реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ на західноукраїнських землях було:
а) складено «Інвентарі», в яких містилися перелік повинностей та розміри податків, що мали сплачувати селяни на користь поміщиків; панщину було збільшено до семи днів на тиждень, але селяни отримали право на шлюб, навчати дітей у школах;
б) складено «Інвентарі», в яких містилися повинності селян і розміри податків, які вони мали сплачувати; заборона на тілесні покарання, суботню та недільну панщину зменшено панщину до трьох днів на тиждень, а також селяни отримали право на шлюб, навчати дітей у школах;
в) складено «Інвентарі», в яких вказувалися розміри податків відповідно до проживання селянина на родючій або меншродючій території;
г) складено «Інвентарі», відповідно яким селяни отримали право мати одноосібне селянське господарство за межами села – так званий відруб.
д) зменшено панщину до трьох днів на тиждень, а також селяни отримали право на шлюб, навчати дітей у школах.
9. В ході релігійної реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ на західноукраїнських землях відбулося:
а) підпорядкування церкви державі; римсько-католицька і греко-католицька церкви визнані рівноправними;
б) русинська еліта мадяризувалася (перехід на сторону угорців «мадярів») і перейшла в католицтво; греко-католицька церква стала більш незалежною від держави;
в) греко-католицьке духовенство отримало більш широкі права в парламенті Австрійської імперії і мало змогу активізувати національне відродження зі сторони церкви;
г) греко-католики отримали рівні права з католиками на державну службу; рівні права євреїв з представниками інших віросповідань;
д) варіанти а) і г) є правильними.
10. В ході освітньої реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ на західноукраїнських землях було:
а) введено єдину систему початкової освіти та платне подальше навчання в гімназіях та училищах; відновлено автономію університетів; вища освіта жіноцтва на приватних жіночих курсах;
б) створення мережі чоловічих та жіночих класичних гімназій з безкоштовним навчанням, що надавали можливість своїм випускникам вступати до університету та вищої технічної школи;
в) створено у Відні греко-католицьку семінарію «Барбареум»; відновлено діяльність Львівського університету 1784 р.; відкриття «Руського інституту» з українською мовою навчання та створено мережу державних початкових шкіл з рідною мовою навчання;
г) введено політику репресій австрійського монарха в системі освіти; навчання у Львівському університеті переведено на австрійську мову; обов'язковим для вивчення була історія Австрійської корони, католицтво та інші предмети.
11. «Історичне значення реформ Марії-Терезії та Йосифа ІІ полягало:
а) реформи сприяли політичній модернізації краю;
б) посиленню німецького впливу та відсторонення українців від управління;
в) поширенню серед селянства та греко-католицького духовенства позитивного ставлення до правлячої династії Габсбургів;
г) всі вищеперелічені варіанти є правильними.
12. Селянське повстання на Буковині в 1843-1844 рр. очолював:
а) Лук'ян Кобилиця;
б) Олекса Довбуш;
в) Устим Кармелюк;
г) Петро Муха.
13. Традиційна форма збройної боротьби, коли невеликі загони нападали на панські та державні маєтки, розправляючись з адміністрацією. Рух набрав особливого поширення в 1810-1825 рр., але окремі виступи тривали аж до 1848 р. В історію України це ввійшло як:
а) «Холерні бунти»;
б) «Рух братства тарасівців»;
в) «партизанська боротьба»;
г) у «Таврію за волею»;
д) Рух опришків.
14. «Холерні бунти» в Закарпатті 1831 року мали за привід обмеження у пересуванні селян (так звані карантини) через епідемію холери, проте насправді виступи мали інший характер. Який був характер виступів під час «Холерних бунтів»:
а) антипольський;
б) антирелігійний;
в) антиполітичний;
г) антифеодальний;
д) антиросійський.
15. Студенти Львівської семінарії І. Вагилевич та Я. Головацький на чолі з М. Шашкевичем заснували в 1833 р. у Львові:
а) Громаду;
б) «Руську трійцю»;
в) Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка;
г) «Братство тарасівців»;
д) єзуїтський колегіум.
16. Метою «Руської трійці» було:
а) ведення боротьби за визволення українського народу від національного та соціального гніту;
б) розширення національно-культурних та політичних прав українців;
в) формування патріотичного національного руху у Галичині за допомогою Просвітництва;
г) самостійна суверенна Україна, соборна й неподільна «від Сяну по Кубань, від Карпатів по Кавказ».
17. Перша україномовна книга, видана в Західній Україні у 1837 р. діячами «Руської трійці» називалася:
а) «Русалка Дністрова»;
б) «Альманах»;
в) «Києвській телеграфъ»;
г) «Самостійна Україна».
18. 2 травня 1848 р. представниками греко-католицького духовенства та української інтелігенції у Львові було створено:
а) Національну раду;
б) Львівське греко-католицьке братство;
в) «Руський собор»;
г) «Руський інститут»;
д) Головну руську раду.
19. На чолі Головної руської ради були:
а) Г. Яхимович та М. Куземський;
б) Я. Головацький та М. Шашкевич;
в) І. Вагилевич та Я. Головацький;
г) Г. Яхимович, Я. Головацький та М. Шашкевич.
20. «Поділ Галичини на Західну (польську) та Східну (українську), запровадження української мови в діловодстві, рівний доступ до державних посад українців та поляків, зрівняння в правах греко-католицького духовенства з представниками інших віросповідань, а також призначення на посади чиновників у Східній Галичині осіб, що володіють українською мовою» було програмною вимогою:
а) «Руський собор»;
б) Національну раду;
в) Головної руської ради;
г) Львівське греко-католицьке братство;
д) «Руський інститут»;
21. Вершиною діяльності Головної руської ради стало:
а) видання української газети «Зоря Українська» та створення «Галицько-Волинської матиці»;
б) видання української газети «Українське слово» та створення «Галицько-Української матиці»;
в) видання української газети «Західноукраїнська Зоря» та створення «Галицько-Руської матиці»;
г) видання української газети «Зоря Галицька» та створення «Галицько-Руської матиці».
22. «Галицько-Руська матиця» − це:
а) політична партія на Західній Україні, що представляла інтереси українців у парламенті Австрійської імперії;
б) організація, що займалася виданням підручників українською мовою;в) політичний журнал «Руської трійці», що видався раз на рік за кордоном в Женеві;
г) брошура, що видавалася як програмний документ представниками Кирило-Мефодіївського братства.

31.03


9 клас- історія України

Тема. Особливост ісоціально-економічного розвитку.Монополізація .Кооперативний рух.

Для того, щоб пригадати особливості економічного розвитку українських земель в складі Російської імперії наприкінці ХІХ ст., давайте переглянемо відео

«Розвиток промисловості в Наддніпрянщині в др. пол. ХІХ ст.»:  https://www.youtube.com/watch?v=t9tVg1twzGw

 

Сьогодні ми починаємо вивчення нового розділу в курсі історії України 9 класу – «Україна початку ХХ ст. перед викликами модернізації». Для того, щоб сформувати повноцінну картину модернізаційних процесів не можна оминути питання соціально-економічного розвитку.

(відеоматеріали, які можна використовувати для підготовки:

·       Історична правда: Секрети найбагатших українських меценатів. Цукрові магнати Терещенки :   https://www.youtube.com/watch?v=GJgeGyxBV1E

·       Михайло Терещенко. Історичний фильм:   https://www.youtube.com/watch?v=GX8puAKnqWc

·       Документальний фільм «Родина Терещенків»:   https://www.youtube.com/watch?v=vAkquAEb3D0

·       Історична правда: Секрети найбагатших українських меценатів (Семеренко, Чикаленко). Меценати культури:

 https://ru-clip.net/video/sYc6AMHVGWc/  )

Розвиток сільського господарства та кооперативний рух.

(відеоматеріал, який можна використовувати для підготовки:

·       Микола Васильович Левитський – артільний батько: https://www.youtube.com/watch?v=zNPHXKueuZE )

 Опрацювати  параграф  28 та

 скласти таблицю

Соціально-економічний розвиток українських земель на початку ХХ ст

	Наддніпрянська Україна
Промисловість
Сільське господарство
Становище населення

02.04

9 клас-всесвітня історія

 Урок узагальнення.Тематичне оцінювання

Пройти тестування за посиланням

https://naurok.com.ua/test-z-temi-modernizaciya-kra-n-vropi-ta-ameriki-v-ostanniy-tretini-xix-na-pochatku-xx-st-111843.html

9 клас- факультатив 
Повідомлення про В.Антоновича, М.Драгованова на вибір

06.04


9 клас- історія України
Тема Регіональна спеціалізація промисловості й сільського господарства.Кооперативний рух
Д/з  опрацювати параграф 28, пункт 2 ст.193-194

07.04

9 клас- історія України 
Тема Суспільно -політичне життя Наддніпрянщини на початку XX ст. 
На закріплення пройти тест за цим посиланням
https://docs.google.com/forms/d/1WdR2eLcIdZEJeLlrUUxeTe9mmiOdbp_5p_2-qm40LwE/edit
Опрацювати  параграф 29

09.04

9 клас-всесвітня історія

Тема Міжнародні відносини наприкінці ХХ ст. Початок боротьби за переділ світу.

Опрацювати  параграф 26.Скласти хронологічну таблицю: 

основні події у міжнародних відносинах наприкінці ХХ ст.

9 клас-факультатив 
Повідомлення про І. Франка,М.Грушевськоко

13.04
9 клас- історія України

Тема Події російської революції 1905-1907 в Україні
Передивитися відеопрезентацію за посиланням
https://www.youtube.com/watch?v=zGIjDsBSYYU
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ ПАРАГРАФ 30

14.04

9 клас- історія України
Тема Столипінська аграрна реформа
Пройти тест за посиланням
https://docs.google.com/forms/d/192uwm1OckltCJFFMAN06MyeCVR3WRxw5CzE6liszY_A/edit
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ ПАРАГРАФ 31


16.04

9 клас-всесвітня історія 
Тема Україна в геополітичних планах Російської, Німецької,Австро-Угорської імперій на зламі ХХ ст.
Опрацювати  конспект 

Тема: Україна в геополітичних планах Німеччини, Росії та Австро - Угорщини

Вивчення нового матеріалу 

Проблеми співіснування України із сусідніми державами

            У 40-х роках XIX ст. Німеччина розпочала своє активне економічне, культурне й політичне просування на Південний Схід. Чим швидше розвивалася її промисловість, тим більше країн потрапляло в зону дії німецької геополітичної експансії: Балкани, Туреччина, Єгипет, Месопотамія, Персія й навіть Індія. У цьому зв’язку правлячі кола Німеччини добре розуміли величезне значення Чорноморського басейну і Передньої Азії для своїх економічних інтересів.

           Треба зазначити, що німецька експансія в XIX ст. принципово відрізнялася від імперської політики царського самодержавства. Царська Росія йшла шляхом захоплення сусідніх територій, намагалася знищити чи якнайбільше обмежити державність і етнокультурну самобутність прикордонних народів. Німеччина ж намагалася створити якнайширший союз держав, у якому б вона відігравала роль економічного й політичного лідера.

           Царська Росія, створюючи свою імперію, розглядала Україну як власну територію, відокремлену від неї внаслідок монголо-татарського нашестя й територіальної експансії Литви і Польщі. Незважаючи на приводи, якими виправдовувалася імперська політика проти України, із XVIII ст. її територія використовувалася Росією як плацдарм для поширення свого впливу на Захід і Південь. Після поділів Польщі та створення Королівства Польського з російським намісником на чолі. Україна розглядалася насамперед як стратегічний трамплін для просування Росії на Балкани та в Середземномор’я.

          Австрійська імперія протягом першої половини XIX ст. не проявляла особливої зацікавленості до східноукраїнського напрямку своєї геополітичної стратегії Інтереси Габсбургів стосувалися західного й південного напрямків: намагання відігравати провідну роль в об’єднанні німецьких земель, підпорядкування Апеннінського та Балканського півостровів. Після поразок у війні з Пруссією, визволення та об’єднання Італії, східний напрямок набував для Австро-Угорщини все більшого значення. Це зумовлювалося також і зіткненням австрійських і російських інтересів на Балканах. Тому австрійські політики все частіше стали зосереджувати увагу на Україні. У 80-х роках у них навіть виникали плани створення «Київського королівства» під владою Габсбургів. Тоді б Україна з російського плацдарму перетворилася на щит для її володінь і сфер впливу. Такі геополітичні плани Австро-Угорщини повністю відповідали й інтересам Німеччини.

Україна в геополітичних планах Російської, Німецької та Австро-Угор- ської імперій на межі ХІХ-ХХ ст.

Оскільки в період «довгого» XIX ст. українська нація була позбавлена власної державності, Україна стала об’єктом, а не рівноправним учасником міжнародних відносин. «Українську карту» у різний час намагалися розі­грати Росія (яка вважала загарбані українські землі «своїми»), Німеччина та Австро-Угорщина. Менше опікувались «українським питанням» Велика Бри­танія та Франція.

Словничок

Гонка озброєнь - прискорене накопичення запасів зброї та військової техні­ки; якісне й кількісне суперництво у військовій силі між країнами, які протистоять одна одній.

Робота з історичним джерелом

З виступу Ланселота Лоутона в палаті громад Великої Британії 29 травня 1935 р. (http://libarch.nmu.org.ua/bitstream/handle/Genofon

«Офіційна російська політика замовчувала або чинила перешкоди будь-яким згадкам про Україну за кордоном. Від середньовіччя до XVШ ст. Україна часто фігурувала в європейській літературі. Однак із другої половини ХІХ ст. Заходу на­лежало забути, що існує або колись існував такий народ. Доля українців Галичини під австро-угорською владою теж не була щасливою, проте кращою, ніж у тих, хто опинився під владою самодержавної Росії... Кожна з цих великих держав, між яки­ми була поділена Україна, підтримувала національний рух на території іншої. Зо­крема, Росію стурбувало пробудження українського національного духу в Галичині. Її напівофіційні газети писали, що внаслідок цього дедалі важче придушувати національні змагання українців у самій Росії. А потім почалася лицемірна агітація за звільнення мільйонів українців, що стогнуть у Галичині під чужоземним ярмом. Фактом, не настільки широко відомим, як мало б бути, є те, що однією з причин світової війни був конфлікт між Росією та Австрією через українське питання».

Жодна з країн не переймалася визвольними прагненнями українців і не ба­жала допомогти їм у боротьбі за відновлення власної держави. Росія, Німеччина й Австро-Угорщина використовували «українське питання» у власних цілях у дипломатичних розрахунках «великої політики».

В’ячеслав Липинський, український політичний діяч (Листи до братів хліборобів. Про ідею та організацію українського монархізму. Писані 1919-1926 рр. - Відень, 1926. - С. 98)

«Ніхто в Європі сильної та великої Української держави не бажає. Навпаки, є ба­гато сил, що зацікавлені в тому, щоб ніякої України не було, або щоб вона була як- найслабша. Тому при відбудовуванні нашої державно-національної традиції. ми не тільки не можемо покладати надії на допомогу якоїсь «орієнтації», а навпаки мусимо бути готові, що різні зовнішні сили будуть нам у тому наскільки можливо заважати»

Росія

•    Російська імперія розглядала окуповані українські землі як «власну» територію, населену «малоросами».

•    Стратегічною метою політики щодо України було приєднання до укра­їнських етнічних земель Галичини, Буковини й Закарпаття, які на межі XIX- ХХ ст. входили до складу Австро-Угорської монархії.

•    Національний український рух, насамперед у Галичині, розглядався як загроза «цілісності» Російської імперії. Галичина вважалася епіцентром укра­їнського «сепаратизму».

•    Морально й матеріально підтримувала в Україні москфофільські на­строї.

Насаджувала на українських землях Російську православну церкву, за­бороняла українську мову, проводила жорстку русифікацію з метою приду­шення найменших проявів українського національного духу.

Німеччина

•    Україна — один з етапів «походу на Схід» (Drang nach Osten); джерело забезпечення продуктами харчування (житниця Європи), багата на природні ресурси й сировину країна.

•    Звільнення України з-під російської окупації було одним із кроків до створення «Серединної Європи» — союзу держав, у якому Німеччина була б економічним і політичним лідером.

•    Припускала можливість виникнення після розпаду Російської імперії українського державного утворення, що перебувало б під впливом Німеччини.

Австро-Угорщина

•    Україна цікавила Габсбурзьку монархію насамперед як сировинний і продовольчий ресурс.

•    Змагалася з Росією за вплив у слов’янському світі.

•    За сприятливої міжнародної ситуації готова була приєднати до Габс- бурзької монархії ще й Волинь і Поділля.

•    Прагнула прихилити на свою сторону не лише галицьких українців, а й українців Наддніпрянщини («рутенів»).

•    Активно підтримувала український рух за межами Австро-Угорської імперії. Як далекосяжна мета розглядалося навіть створення за австрійської підтримки «Великої України» аж до р. Дону.

Отже, на межі ХІХ-ХХ ст. Україна посідала важливе місце в геополітичних планах Російської, Німецької та Австро-Угорської імперій. Усі три імперії пе­реслідували корисливі цілі й сприймали українські землі як арену боротьби за власні імперські інтереси. 

9 клас- факультатив 
Повідомлення про І.Пулюй,І.Мечніков,О. Версай на вибір

21.04

9 клас- історія України

Тема Суспільно-політичне життя на західно українських землях на поч ХХ ст.
Передивитися відео за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=BIgnQHRPaKM
Опрацювати конспект


23.04

9 клас-всесвітня історія 
Тема Урок узагальнення.Тематичне оцінювання. 
Міжнародні відносини
Пройти тести за посиланням
https://docs.google.com/forms/d/1Txk3DoiYX4Bu7zSzbGUftvvO4C1S-sWAJWrep0QU9K4/edit
9 клас- факультатив 
Повідомлення про Л.Українку,М.Заньковецька,
 С. Крушельницька

27.04
9 клас- історія України

Тема Практичне заняття : «Ідеї автономії і самостійності в програмах українських політичних партій початку ХХ ст.»

Мета: проаналізувати ідеї автономії та самостійності в програмах українських політичних партій Наддніпрянщини; знатимуть основні ідеї автономії та самостійності в програмах українських політичних партій: .підвести підсумки і закріпити вивчений матеріал.

ІІ. Виконання завдань практичного заняття

1.       Ознайомтеся з програмними положеннями українських політичних партій (робота з Додатком 1, 2, 3, 4).

2.       Проаналізуйте їх.

3.       Записати у зошит терміни (Додаток 4).

4.    32 параграф опрацювати та заповнити таличку на ст. 219 підручника та скинути на вайбер фото

Додаток 1

З програми «Самостійна Україна» Революційної української партії 1900 р.

Над нами висить чорний стяг, а на йому написано: «Смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації?» Се не є самі слова: зміст їм відповідає. Коли ж в Української держави відібрано право бути державою, то поодинокі члени колишньої республіки позбулися усіх елементарних прав людини. Колишній український республіканець має менш прав, ніж нинішній найостатніший московський наймит. Правительство чужинців розпоряджається на території колишньої Української республіки наче в завойованій свіжо країні! Висмоктує остатні сили, висмикує ліпших борців, здирає осатаній гріш бідного народу. Урядовці з чужинців обсіли Україну і зневажають той люд, на кошт якого годуються. Непокірливі тубольці погорджуються невимовне, а небезпечні з них засилаються на Сибір. Законами Росийської імперії зневажається право свободи совісти, погорджується право свободи особистої, ганьбиться навіть недоторканність тіла...

...Просвіта занедбана, культура знівечена й темрява панує скрізь по Україні! Через 247 років по Переяславській конституції «вільний і рівний» Українець відіграє ще гіршу ролю ніж колишній їлот, бо в їлота не вимагали принаймні інтелектуальної «данини», бо від їлота не вимагали любови й прихильності до своїх гнобителів, бо їлот розумів свій гніт. Українець же тільки відчуває його. Така то є логіка подій і такі її наслідки. І от посеред таких лихих обставин ми зійшлися докупи, ми згромадилися ув одну сім'ю, перейняті великим болем та жалем до тих страждань, що вщерть наповнили народну душу, і — хай навпаки логіці подій — ми виписали на свому прапорі: «ОДНА, ЄДИНА НЕРОЗДІЛЬНА, ВІЛЬНА, САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД ГІР КАРПАТСЬКИХ АЖ ПО КАВКАЗЬКІ».

Додаток 2

Із програми Української народної партії (1902р.)

Українська народна партія визначає соціалістичний ідеал яко єди­ний, котрий може остаточно задовольнити український та інші народи, знищити визиск, безправ’є, знищити сучасний устрій, збудований на насиллі, примусі, нерівності і панованні. 
Цей ідеал такий: взагалі знаряддя виробу, фабрики і заводи, на землі, оселеній українським народом, мусять належати Українцям-робітникам, а земля (рілля) — Українцям-хліборобам... 
Свідомому робітнику-Українцю зовсім не секрет той факт, що ро­бітники і селяне-поляки хочуть захопити політичну власть на своїй землі, Москалі на своїй, Литовці на своїй... Український пролетаріат мусить захватити політичну власть на Україні, аби забезпечити собі щасну будучину... 

Націоналізація землі на Україні для запровадження соціалістично­го строя і соціалістичного оброблення землі — це наш ідеал... 

До загалу українського народа: 

Незайманість особи і мешкання. 

Рівноправність жінок. 

Відповідальність урядовців перед громадянами. 

Свобода українського друку, слова і просвіти, свобода національ­ності, релігії, совісті, переконань. Свобода зборів, товариств, спі­лок, організацій. 

Вибори до парламенту, до управ; взагалі до усіх виборних інсти­туцій... 

Вільна українська школа низша середня і визша в рідній мові. Українська мова в суді і адміністрації. 

Самостійна Республіка Україна будучини мусить бути спілкою вільних і самоправних українських земель... такі — Слобожанщина, Правобережна Україна, Запоріжє, Кубань, Чорноморіє, Поліссє, Га­личина і т. д. 

Додаток 3

Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП, 1905 р.) на чолі з В.Винниченком та С.Петлюрою прагнула поєднати марксизм із націоналізмом. Орієнтувалася на селян і робітників, вимагала автономії для України.

У 1904 р. були утворені дві ліберальні партії- Українська радикальна партія (УРП, Б.Грінченко, С.Єфремов) та Українська демократична партія (УДП, А.Лотоцький, Є.Чикаленко). Основні їх Вимоги – конституційна монархія, земельні реформи, автономія України в складі Росії.

Додаток 4

                                                                                                          

- Російська соціал-демократична партія (РСДРП) - виникла в 1898 р., у 1903р. розкололась на більшовиків і меншовиків. Стояла на позиціях, визнання керівної ролі пролетаріату в революції та диктатури пролетаріату. Партія діяла серед російських і зрусифікованих українських робітників;

-Партія соціалістів-революціонерів (есери)  -  утворилася на рубежі 1899-1900 рр. на основі поєднання народницьких ідей з марксизмом. Соціальну опору партії складало селянство;

-Конституційно-демократична партія (кадети) - утворилася в 1905 р., виступала за конституційну монархію з двопалатним парламентом, за свободу культурного розвитку для всіх національностей;

-«Союз 17 жовтня» (октябристи) - утворилася в жовтні 1905р., виступала за збереження царської влади, єдину і неподільну Росію;

-«Союз руського народу» - чорносотенна організація, виникла в 1905р., стояла на позиціях націонал-шовінізму, проголошувала боротьбу з євреями і іншими національними меншинами.

Загальноросійські партії не прагнули до вирішення національного питання, крім кадетів, які вимагали культурної автономії для національних окраїн імперії. 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ ПАРАГРАФ 32

28.04
9 клас- історія України
  Тематичне оцінювання: Україна на початку ХХ ст.перед викликами модернізації 
Пройти тестування за посиланням. 
У вас одна спроба
https://docs.google.com/forms/d/1DbfHvodr1WF2CwdPiXGVIx6tcoUkhKv27FK_DyOYZkI/edit
30.04


9 клас-всесвітня історія 
Тема : Урізноманітнення форм і напрямків освіти. Університети.Наукові й технічні досягнення.
Опрацювати параграф 27

Виконати завдання 11-12 на с. 234.

Таблицю скинути на вайбер

9 клас- факультатив 
Повідомлення про І. Сікорського, І.Піддубного

04.05
9 клас- історія України 
Тема Освіта та наука на українських землях другої половини ХІХ - початку ХХ ст.
Передивитися відео за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=kTBzKrAGPsQ
Опрацювати параграф 37
 Виконати завдання 4 на сторінці 255 " Українські вчені підняли вітчизняну науку до світового рівня" скинути на вайбер

05.05
9 клас- історія України
Тема Особливості розвитку культурного життя
Передивитися відео за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=WAJmsps15a0
 Заповнити таблицю ст. 263 скинути мені на вайбер
Опрацювати параграф 38

07.05
9 клас-всесвітня історія 
Тема : Література та мистецтво

Опрацювати параграф 28
Пройти тестування за посиланням. 
https://docs.google.com/forms/d/1hyGXEWq3W6QYijEaboswS66N4RADi2leEXwq2pqJAlY/edit




9 клас- факультатив 
Повідомлення про визначні постаті рідного краю

12.05
9 клас- історія України
Тема Українська романтична та реалістична школа живопису. Модерн у малярстві.
Пройти тест за посиланням
https://docs.google.com/forms/d/1yuJ_OK2e35k_u9oS3rET5puOu5eXo_N51Ol6kubp7YU/edit
Опрацювати параграф 39 п.1-2


14.05
9 клас-всесвітня історія 
Тема : Науково технічна революція зламу ХІХ-ХХ ст.
Переглянути презентацію за посиланням
https://vseosvita.ua/library/naukovo-tehnicna-revolucia-na-zlami-hih-hh-st-104407.html

Опрацювати конспект

1. НАУКОВО-ТЕХНІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ зламу XIX—XX ст.: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

В останній третині XIX ст. в передових країнах Європи і США завершується друга науково-технічна революція (деякі вчені вважають індустріальну революцію, що розпочалася у Великій Британії в 60-ті роки XVIII ст., першою науково-технічною революцією).

В основу другої науково-технічної революції були покладені зміни в енергетичній базі, у переході на рідке паливо та електрику.

Важливі зміни в останній третині XIX ст. відбулися в сільському господарстві. У цей період почали широко застосовувати мінеральні добрива та нові аграрні технології, використовуватися сільськогосподарські машини (зокрема, трактори). Це дозволило підвищити продуктивність праці в сільському господарстві, збільшити забезпечення сировиною промислового виробництва, розширити постачання продовольства для міського населення.

На основі досягнень науково-технічної революції в цей період відбувалася революція й у військово-стратегічній сфері. На зламі XIX—XX ст. для неї було характерно:

• поява нових видів стрілецького озброєння та артилерії;

• поява військової авіації та танків;

• створення потужних військово-морських флотів;

• створення нових видів вибухових речовин та отруйних газів;

• використання у військових цілях засобів радіозв’язку.

Революція у військово-стратегічній сфері була викликана прагненням провідних держав забезпечити собі переваги в гонці озброєнь і стала підґрунтям для підготовки до світової війни.

Науково-технічна революція багато в чому зумовила зміни в соціальній структурі більшості країн світу. Збільшувалась кількість найманих робітників, зайнятих як у промисловому виробництві, так і в сільському господарстві. Відтік у міста великої кількості колишніх селян сприяв зростанню чисельності робітничого класу. Унаслідок впровадження соціального законодавства у провідних державах світу, усвідомленого піклування підприємців про збереження кадрових працівників поступово підвищився рівень життя кваліфікованих робітників, зріс ступінь їх соціального забезпечення. Проте в Росії та інших державах, де існував надлишок робочих рук, більшість найманих робітників були абсолютно соціально незахищеними.

Формувався «середній клас», до якого входили службовці, інтелігенція, професійні військові. Одночасно скорочується частка спадкової аристократії, хоча вона продовжувала зберігати важливі позиції в системі урядування й державної бюрократії (чиновники та службовці державного апарату).

Науково-технічна революція (НТР) — докорінне якісне перетворення продуктивних сил на основі прискореного розвитку науки і техніки (науково-технічного прогресу) та перетворення науки на безпосередню продуктивну силу.

2. ЗМІНИ У ВИГЛЯДІ МІСТ І СІЛ. ОДЯГ

У XIX ст. розпочався процес урбанізації, що стало характерною ознакою індустріальної доби.

Унаслідок урбанізації суттєво змінювався вигляд великих міст: будинки ставали вищими, вулиці прямішими й ширшими.

Багаті буржуа почали будувати в центрі міст великі житлові будинки. У них було багато кімнат різного призначення: вітальні, спальні, їдальні. Збільшилися розміри вікон, у кімнатах стало значно тепліше й світліше.

Бідняки жили в нетрях, де не було каналізації, лютували голод і заразні хвороби. Найчастіше родини тулилися в одній кімнаті. Меблями для бідняків були скриня, дерев’яне ліжко з матрацом і стіл.

НТР та суспільні зміни вплинули на повсякденне життя людини, у тому числі — на одяг. Мода в одязі, що раніше диктувалася королівським двором, поступилася місцем моді буржуазної.

Чоловічий костюм у цілому набув однаковості, діловитості, практичності. Він став чіткіше ділитися за функціональним призначенням. Піджаки й жакети перетворилися на робочий одяг, фрак — на парадний, вихідний. Наприкінці XIX ст. в моду увійшли смокінги (Англія), які одягали, вирушаючи в чоловічий клуб, театр, ресторан.

Одяг жінки відрізнявся великою різноманітністю й був покликаний підкреслити багатство та процвітання її чоловіка. На початку XIX ст. жіноче плаття нагадувало туніку, пояс був під самими грудьми, внизу спідниці й на рукавах — безліч воланів. Жіноче вбрання доповнювалося дорогими прикрасами.

У середині століття в жіночій моді, де тон задавала Франція, утвердився стиль Другої імперії. У вжиток увійшов крінолін — куполоподібна спідниця з безліччю нижніх спідниць або сталевих обручів. Особливо модними були золоті мережива.

Наприкінці XIX ст., з появою нових транспортних засобів (автомобіль, трамвай), поширенням масового спорту жіночий одяг спростився. На зміни в одязі вплинуло прагнення до рівноправності жінок, їхня боротьба за право на освіту. З’явилися жінки-службовці, лікарі, вчителі. У побут увійшли спідниця з блузою, костюм, що складається зі спідниці й жакета, пальто.

Прості люди носили те, що не заважало працювати і що можна було дозволити собі фінансово. Народний костюм витіснявся загальноєвропейським міського типу, хоча багато деталей зберігалися (зокрема, орнамент, прикраси).

3. ЕМАНСИПАЦІЯ

Емансипація — 1) емансипація (від лат. emancipate) — звільнення від залежності, підлеглості, пригноблення, забобонів; 2) емансипація жінок — надання жінкам рівноправ’я в суспільному, трудовому та сімейному житті; прагнення до рівних прав чоловіків і жінок. Вважалося, що нерівність зобов’язана своїм походженням насильницькому підпорядкуванню чоловіками жінок. Боротьба жінок за емансипацію відбувалася в трьох напрямах — у сфері освіти, права та політичної діяльності.

РУХ ЖІНОК ЗА ЕМАНСИПАЦІЮ

Рух жінок за емансипацію розпочався із часів Французької революції кінця XVIII ст.

Боротьба за емансипацію жінок знову активізувалася в епоху Липневої революції 1830 р. у Франції. У цей час з’явився і сам термін «емансипація». У другій половині XIX ст. боротьба за рівноправність жінок у Франції тривала, але реальних результатів досягнуто не було.

У Німеччині ще в 1792 р. Т. фон Гіппель видав книжку, в якій на користь державного блага вимагав звільнення жінки. Проте тривалий час у Німеччині не існувало політичного жіночого руху. Виборчі права належали жінкам лише на місцевих громадських виборах, але не скрізь і переважно неодруженим. Із 60-х років XIX ст. почали з’являтися численні товариства й спілки, найчастіше створені самими жінками; почали виникати спеціальні навчальні заклади для жінок, що помітно поліпшувало їхню освіту.

Рух за емансипацію жінок набув широкого розмаху й у Великій Британії. Заміжні жінки здобули в 1882 р. право розпоряджатися своєю власністю, а в 1886 р. — право залишити собі дітей у разі розлучення. У цій країні з’явилася перша спілка для заохочення жіночої промислової праці, що привело до створення інших подібних товариств.

ФЕМІНІЗМ

Феміністський рух виник наприкінці XVIII ст. Уперше вимоги рівноправності жінки висунули під час Війни за незалежність у США (1775—1783 рр.). Першою американською феміністкою вважають А. Адамс (1744—1818 рр.). Вона ввійшла в історію фемінізму знаменитою фразою: «Ми не станемо підкорятися законам, у прийнятті яких не брали участь, і владі, що не представляє наших інтересів» (1776 р.).

У Франції в 1789 р. (у рік початку революції) став виходити перший журнал, присвячений боротьбі жінок за рівність, виникли жіночі революційні клуби, члени яких брали участь у політичній боротьбі. Однак французька Конституція 1791 р. відмовила жінкам у виборчому праві. Того ж року Національним зборам була представлена «Декларація прав жінки й громадянки», підготовлена О. де Гуж за зразком «Декларації прав людини і громадянина» 1789 р. У цьому документі містилася вимога визнання повної соціальної й політичної рівноправності жінок. Тоді ж створено першу жіночу політичну організацію «Товариство жінок — революційних республіканок». Однак у 1793 р. її діяльність заборонив Конвент, а згодом, у період розгулу якобінської диктатури, й саму О. де Гуж страчено на гільйотині.

У 1795 р. жінкам Франції заборонили з’являтися в громадських місцях і на політичних зборах, а в 1804 р. імператор Наполеон Бонапарт у своїх указах закріпив підлегле становище жінок щодо чоловіків.

Одним з перших феміністських документів є твір англійки М. Волстонкрафт «Захист прав жінок» (1792 р.), у якому доводилася необхідність надання жінкам можливості здобувати освіту.

Боротьба жінок за рівноправність в останній третині XIX ст. відбувалася у трьох напрямах:

• у сфері освіти жінки домагалися рівного доступу до навчальних закладів, рівного з чоловіками права на освоєння різних спеціальностей;

• у сфері права — домагалися можливості розпоряджатися своєю власністю;

• у політиці — висували вимогу щодо права голосу.

Фемінізм (фр. feminisme від лат. femina — жінка) — у широкому сенсі прагнення до рівноправності жінок із чоловіками в усіх сферах життєдіяльності суспільства; у вузькому сенсі — жіночий рух, метою якого є усунення дискримінації жінок і зрівняння їхніх прав з чоловічими.

Перед стратою О. де Гуж сказала: «Якщо жінка гідна зійти на ешафот, то вона гідна ввійти до парламенту».

Жіночий рух за рівні права розвивався у Франції, Австро-Угорщині, США, але найбільш послідовним і масштабним він був у Великій Британії, де ним керувала вдова адвоката з Манчестера Е. Панкхорст.

СУФРАЖИЗМ

У 1848 р. у штаті Нью-Йорк дві відомі американські реформістки Л. Мотт й Е.-К. Стентон провели перший публічний мітинг, вимагаючи право голосу для жінок. Учасники цього руху одержали назву «суфражистки». Цього ж року Е.-К. Стентон створила «Конвенцію з боротьби за права жінок».

XIV поправка до Конституції США (1866 р.) визначила американське громадянство й включила до числа громадян колишніх рабів. Прихильники рівноправності статей стверджували, що ця поправка також стосується жінок. Ця ідея, однак, була негативно сприйнята консервативною більшістю (включаючи й багатьох жінок). Тому в останній третині XIX ст. були створені дві незалежні суфражистські організації: Американська жіноча суфражистська асоціація (1869 р.) та Національна американська жіноча суфражистська асоціація (1890 р.).

Національна асоціація обрала шлях лобіювати ухвалення поправки до федеральної Конституції про право жінок брати участь у виборах, а Американська жіноча суфражистська асоціація зосередилася на роботі в кожному зі штатів окремо.

Друга тактика увінчалася результатами раніше: уже в грудні 1869 р. жінки штату Вайомінг одержали право не тільки брати участь у виборах, а й бути присутніми в суді як присяжні засідателі. Згодом схожі закони ухвалили й інші штати:

Колорадо (1893 р.), Айдахо та Юта (1896 р.), однак минуло ще півстоліття боротьби, поки 4 червня 1919 р. Конгрес прийняв XIX поправку до Конституції США, що гарантувала американським жінкам виборчі права. 18 серпня 1920 р. була завершена ратифікація цієї поправки, коли 36 із 48 існуючих на той час штатів схвалили її, і XIX поправка набула чинності закону.

Суфражистки проводили галасливі акції й вирізнялися шокуючою поведінкою (носили чоловічий одяг, курили сигари), що викликало в багатьох неприязнь до них. Вони організовували мітинги й демонстрації протесту, приковували себе до огорож палаців, били скло в державних установах, їх заарештовували й кидали до в’язниць.

Проте суфражистки привертали дедалі більше уваги до себе відстоюванням рівноправності жінок.

Боротьба жінок за свої права дала певні результати.

Уперше у світі право голосувати на виборах завоювали в 1893 р. жінки Нової Зеландії. У 1906 р. перші жінки-депутати були обрані до парламенту Фінляндії. У Великій Британії право голосу жінки здобули в 1918 р. У перші десятиліття XX ст. виборче право вибороли також жінки Данії, Австралії, США, Німеччини й ряду інших країн.

Суфражизм (від англ. suffrage — право голосу) — жіночий рух за надання жінкам рівного із чоловіками виборчого права

 (?) Поясніть, що зображено на малюнку. У якій країні це відбувається? Що може свідчити про перебування людей у державній установі?

4. ТРАДИЦІЙНІ ТА ІНДУСТРІАЛЬНІ СУСПІЛЬСТВА

Традиційні цивілізації (або суспільства) — китайська, індійська, ісламська та інші — багато в чому не були схожими на західноєвропейську цивілізацію, що складалася ще з часів Відродження. У традиційному суспільстві над людиною панували вікові традиції й звичаї (обряди, заборони тощо). Таке суспільство не було схильне до сприйняття будь-яких нововведень.

У системі цінностей західної, індустріальної цивілізації на перший план висувалася активна, творча, перетворювальна діяльність людини. Наукове пізнання розширювало сили й винахідницькі здатності людини, її можливості перетворити навколишній світ. У західноєвропейській цивілізації поступово вищою цінністю ставала особистість, що призвело до усвідомлення важливості прав людини й прагнення формувати громадянське суспільство, засноване на пріоритеті законів, обов’язкових для всіх громадян.

Індустріальна цивілізація вплинула на розвиток цивілізацій усіх регіонів світу, сприяла швидкому перетворенню навколишнього світу. Це вже в наш час привело як до загального покращення якості життя в розвинених країнах, так, з іншого боку, до екологічної кризи та інших глобальних проблем.

Домашнє завдання: Підготуйте есе на тему: «Основні протиріччя технічного прогресу в XIX ст. та його вплив на розвиток суспільства».

Конец формы

18.05
9 клас- історія України 
Тема Повсякденне життя. Зміни в міській та сільській забудові
Опрацювати параграф 39 п.3 та конспект
На початку ХХст. у побуті населення українських земель відбулися суттєві зміни. Вони були викликані стрімкою технологізацією виробництва та модернізаційними процесами, що охопили суспільство, насамперед урбанізацією, зміною ролі жінки, зростанням освіченості тощо. Зміни у побуті обумовили певні зрушення і в звичаях та традиціях українського населення. Такі процеси були характерні й для інших країн та народів за доби індустріалізації. Проте в Україні вони мали свої особливості (збереження патріархальності* у сімейних відносинах, прив’язаність до землі значної частини міщан та ін.). Спосіб життя окремих людей визначався їхніми матеріальними можливостями, рівнем освіти, культури, духовними потребами.

Нові риси побутової культури проявлялися насамперед у житті населення великих і середніх міст. На початку ХХ ст. почав швидко змінюватися зовнішній вигляд міст. Міська влада приділяла значну увагу благоустрою. Вулиці вимощувалися камінням, будувалися мережі водопостачання, каналізації, створювалися міські сади та парки.

Під час виборів до міської думи мешканці надавали підтримки, тим кандидатам які опікувалися покращенням побутових умов міщан. Так було й у Києві під час виборчої кампанії претендента на посаду міського голови Степана Сольського. Міщани знали його як інтелігентну добропорядну людину яка ставила інтереси громади понад усе. Коли його вперше обрали міським головою, виборці швидко побачили, як прикрашається і облаштовується місто: на вулицях з’явилось електричне освітлення, розбудовувалась мережа трамвайних ліній, розпочалось будівництво міського театру, упорядковувались набережні Дніпра, проводилось озеленення міста. Міщани обирали С.Сольського головою міської думи тричі підряд. Він не тільки сам багато робив для міста, а й заохочував до благодійництва і меценатства заможних людей.

Меценатство та благодійництво у цей період стало не тільки виявом чеснот та благородства, а й утверджувалось як новий звичай серед заможних та шляхетних людей.

Зокрема, відомий український підприємець Василь Симиренко фінансував журнали і газети Києва, створення хору Миколи Лисенка, матеріально підтримував існування українського гуртка у Київській семінарії тощо.

Великої слави зажили серед населення Наддніпрянщини своїм меценатством та благодійництвом родини підприємців Терещенків, Яхненків та ін. У західноукраїнських землях знаним меценатом був митрополит Андрей Шептицький

Проте, переважна більшість заможних міщан опікувалась лише власним добробутом. Вони мали комфортне житло з ознаками тогочасної цивілізації, пересувались містом кінними екіпажами або автомобілями, вишукано одягались у дорогих магазинах таких торгівельних фірм як «Торговий дім Людмер і сини».

Заможні міщани (здебільшого це банкіри, власники великих підприємств, торгових фірм, державні чиновники високого рангу та ін.) мали особисті автомобілі, користувалися телефоном, електрикою. Вони вишукано одягались, купували ювелірні прикраси, дорогі годинники, елітні парфуми.

Новомодною традицією заможних людей стало «їздити на води», тобто відвідувати курорти за кордоном (в основному Чехія і Німеччина) і в Україні - Трускавець, Миргород та ін. Там вони не тільки опікувались власним здоров’ям, а й мали спілкування у шляхетному товаристві, заводили корисні знайомства з представниками зарубіжної та вітчизняної аристократичної еліти.

Міщани середнього статку (державні службовці, торгівці, власники майстерень, вчителі тощо) також зазнали суттєвих змін в укладі свого життя. В їхньому середовищі зросла культура споживання, харчування, дозвілля. Вони замовляли одяг у модних кравців, купували сучасну побутову техніку (грамофони, велосипеди та ін.) дбали про здобуття дітьми вищої освіти. Характерною ознакою міщан середнього статку було те, що більшість з них працювали і жили з власного заробітку.

Міщани полюбляли у вихідні дні відвідувати театри та кіно, або відправлятись до парку де грав духовий оркестр і діяли атракціони. Влітку популярними були прогулянки на човнах по річці або приміських озерах. Взимку ходили кататись на ковзанах на спеціально залитих для цього міських катках. Новою звичкою міщан стало відвідувати поза роботою кав’ярні, цукерні, чайні тощо. Там відбувалось спілкування з друзями, призначалися побачення, обговорювалися справи з колегами тощо.

Рівень освіти міського населення був вищий, ніж на селі, тому тут утвердилася нова звичка - читати у вільний час газети та журнали. У селі це теж було, але рідше.

Значні зміни відбулися й серед міських низів (робітники заводів та фабрик, вантажники, двірники, прибиральниці, пралі та ін.). Їхня кількість зросла у містах за рахунок селян які перебрались до міста. Процес адаптації у місті для них не завжди був безболісний, оскільки місцеві міські низи вбачали у прибульцях конкурентів на робочі місця, та винуватців зростання цін на продукти харчування.

З прибуттям у місто для вчорашніх селян змінювалось майже усе: розпорядок дня, одяг, харчування, житло, характер праці, а часто навіть і мова. Зміни у розпорядку дня полягали у тім, що на селі люди працювали під час польових робіт від зорі до зорі, бувало що й у неділю. У місті робочий день мав велику тривалість, але був нормований. У прибульців з’явився новий для них звичай - вихідного дня. Вони могли піти до церкви, відвідати недільну школу для дорослих або прогулятися у міський парк. Із видовищ перевага віддавалась кіно або цирку (міське панство не відвідувало цирк і називало його “театром для жебраків”). Прогулюючись вулицями, або відвідуючи видовища міська біднота ласувала дешевими карамельками, а якщо бракувало грошей - лускали соняшникове насіння, запльовуючи лушпинням усе довкола себе. За цю звичку вчорашні селюки ставали об’єктом насмішок.

Намагаючись швидше адаптуватися до міста, прибульці одягалися не у вишиванки, а купували дешевий одяг з фабричної тканини. Мрією чоловіків було придбати кишеньковий годинник на ланцюжку, який мав видовищно звисати з кишені жилетки. Жінки мріяли про ювелірні прикраси. Для них спеціально виробляли дешеві підробки схожі на коштовні.

Для новоявлених міщан змінювалася культура споживання. Якщо у селі вони жили з натурального господарства, то в місті кожного дня ходили до продуктової лавки або на базар купувати харчі. Змінювався і раціон харчування. На селі м’ясо їли в основному на свята, а в місті або промисловому селищі, працюючи на заводі або в шахті, треба було харчуватися більш калорійно аби витримувати тяжку працю.

У міських сім’ях було менше дітей, ніж у сільських. У селі діти змалечку допомагали батькам у домашньому господарстві (пасли худобу, гусей). Вони були додатковою робочою силою у сім’ї. У місті біднота тіснилася у найманому житлі і створювати багатодітну сім’ю означало ускладнити собі життя. До того ж жінки у місті часто влаштовувались на роботу, аби збільшити бюджет сім’ї. Це супроводжувалось і змінами у свідомості жінок, оскільки працюючи, вони відчували себе повноправними членами суспільства, мали певну фінансову самостійність. У працюючих на виробництві жінок було менше часу на догляд дітей та ведення домашнього господарства.

Водночас особливістю міських низів було намагання зберегти зв’язок з землею. Оселяючись на міських окраїнах селяни заводили городи, садочки, утримували домашню худобу та птицю.

Здебільшого у місті зберігались звичаєві календарні релігійні свята, обряди. Але деяка обрядовість трансформувалась або й зовсім втрачалась, не відповідаючи вимогам модерної доби. Наприклад, якщо у селян пора весіль наставала по завершенню польових робіт, то в місті цього не дотримувались. До того ж і весільний обряд на селі тривав три - чотири дні, а в місті він зменшився до одного - двох днів та ін.

Зміни у побуті села йшли набагато повільніше. Поряд з традиційними землеробськими знаряддями праці у більш заможних господарствах з’являлися кінні косарки фабричного виробництва, металеві плуги, механічні млини, парові молотарки, сіялки тощо. Змінювала свій вигляд та внутрішнє облаштування селянська хата. На початку ХХ ст. в основному будувалися трикамерні хати (хата-сіни-комора). В сінях почали відгороджувати місце для кухні. Внутрішнє планування хати залишалося традиційним.

Поступово змінювалося і родинне життя. На зміну великий патріархальній сім'ї прийшла мала, до якої ми звикли сьогодні. Західноукраїнський громадський діяч Кость Левицький писав про це так: «Син з батьком не хочуть сидіти на однім ґрунті, донька з матір’ю; ділять півморга і кожна окремо ґаздує». Вік, з якого можна було вступати у шлюб, у дівчат сягав 16 років у хлопців – 18 років. Часто батьки самі вирішували питання шлюбу без згоди молодих. В селі зберігалися старовинні звичаї та обряди.

2.Фізкультура і спорт. Діяльність товариств «Сокіл», «Січ»

Під впливом модернізаційних процесів у країнах Західної Європи стала розвиватись фізична культура і спорт, згодом цей рух поширився й на українські землі. У Львові ще наприкінці ХІХ ст. було створене перше українське фізкультурно-спортивне товариство «Сокіл». Його завданням було фізичне вдосконалення його членів та проведення заходів серед населення с метою виховання почуття національної єдності. Товариство мало свій прапор (лев на синьому полі), гімн (Соколи, соколи, вставайте в ряди), гасла («Де сила – там воля!», «Всі вперед – всі разом!»), свої періодичні видання «Сокільські вісті», «Вісті з Запорожа» та ін. Члени товариства займались різними видами спорту: гімнастика, веслування, фехтування, футбол, волейбол, баскетбол, бокс та ін.

Товариство проводило різного роду змагання та щорічні зльоти (здвиги). Окрім того за участю членів організації проводились урочистості з нагоди пам’ятних історичних дат, організовувались концерти, вистави тощо. Намагаючись посилити свій вплив на суспільство, товариство створило у 1902 р. жіночий відділ фізичної культури.

Населення підтримувало товариство й тому, що воно опікувалось протипожежною безпекою. Завдяки цьому воно здобуло велику прихильність серед найбільшої верстви в краї – селянства. У 1914 р. в Галичині і Буковині діяло 974 місцевих осередки товариства «Сокіл», які об’єднували майже 33 тис. осіб (практично представників від усіх верств населення).

Завдяки популяризації здорового способу життя серед населення та особистій наполегливості організатора цього руху голови «Сокола» І.Боберського в гімназіях краю було введено фізичну культуру як обов’язковий предмет.

Іншою популярною серед західноукраїнського населення національно-спортивною організацією було товариство «Січ», що виникло у 1900 р. і діяло на відміну від «Сокола» не тільки в Галичині та Буковині, а й Закарпатті і навіть серед українських громад емігрантів. Засновником цього руху був К.Трильовський. У 1913 р. товариство «Січ» об’єднувало 916 місцевих осередків, в яких нараховувалось майже 80 тис. осіб. Члени товариства зобов’язувались дбати про своє фізичне здоров’я і моральність, мали дотримуватися національного одягу. Під час відвідування заходів товариства його члени мали бути у затверджених статутом одностроях, прикрашених малиновою стрічкою через плече. Товариство розробило власну символіку (прапори, емблеми, знаки). У 1913 р. в структурі товариства було створено стрілецьку секцію. Січовики мали й свої періодичні видання: «Зоря», «Хлопська правда» та ін. Підліткова молодь краю гуртувалася організацією «Пласт», яка виховувала своїх членів на християнських моральних засадах і водночас опікувалася фізичним розвитком дітей та молоді.

Окрім товариств «Сокіл», «Січ», «Пласт» у західноукраїнських землях утверджувалися й спортивні клуби, які спочатку виникли при навчальних закладах, а потім стали самостійними організаціями, куди вступали шанувальники окремих видів спорту. Перший спортивний клуб виник у Львові в 1903 р. при міській реальній школі. Це був футбольний клуб «Слава», згодом він одержав назву «Чарні». У наступні роки клуби з різних видів спорту були засновані не тільки у Львові, а й у Чернівцях, Станіславові та інших містах.

У 1913 р. в Києві вперше в Російській імперії було побудовано стадіон з трибунами на п’ять тисяч місць. Найвизначнішою спортивною подією на початку ХХ ст. у Наддніпрянщині стала І Всеросійська олімпіада (1913 р.), що проводилась у Києві.

До програми олімпіади було включено футбол, легку атлетику, боротьбу, фехтування, стрільбу, велогонки, мотогонки та ін. види спорту. У змаганнях взяли участь 650 спортсменів різних товариств і клубів, 25 з яких мали досвід міжнародних змагань. У дні змагань Київ жив лише спортом. Газети було заповнені спортивними відомостями. Головною подією свята став футбольний матч між гравцями київського клубу «Спорт» і чеською командою, який закінчився з рахунком 0:0.

Олімпіада не обійшлась і без курйозів. Велосипедист І.Тевс, долаючи дистанцію, що починалася за містом, зіткнувся з коровою, яка вийшла на трасу. Корова загинула, а велосипедист зазнав травм. Інший велосипедист М.Рафський очолював гонку, але наскочив на каміння і впав. Після наданої лікарем допомоги спортсмен, вважаючи, що програв змагання, повільно відправився до Києва, а коли прибув на стадіон – з’ясувалося, що він приїхав другим. Глядачі вітали оплесками перебинтованого спортсмена, який посів друге місце у велогонці.

Світової слави зажив український борець греко-римського стилю І.Піддубний.

3. Релігійне та церковне життя на початку століття

Модернізаційні процеси позначились і на релігійному житті. Характер зрушень у цій сфері визначався утвердженням нових життєвих цінностей людей та проблем з якими стикалося суспільство.

Індустріалізація та урбанізація руйнували патріархальний характер життя значної частини українського населення, який базувався на релігійному світобаченні. У містах серед окремих кіл інтелігенції утверджувалися атеїстичні ідеї та рухи. Церква почала втрачати монопольне право на духовне життя суспільства.

Деструктивно позначалося на релігійному житті і прагнення влади використовувати церкву у гасінні соціальних конфліктів, популяризації урядової політики серед населення. У цій ситуації священики фактично перетворювалися на державних чиновників, що підривало їхній авторитет у суспільстві. Особливих масштабів таке явище набуло на підросійській території українських земель. У Російській імперії православ’я мало статус офіційної ідеології, вважалося опорою монархії.

Найбільш поширеними в українських землях біли православна церква (переважала у Наддніпрянщині) і греко-католицька (домінувала в західноукраїнських землях). Окрім того, національні меншини, що проживали в українських землях, сповідували католицизм, іудаїзм, мусульманство та ін.

На початку ХХ ст. православна церква Наддніпрянської України підпорядковувалася системі російського православ’я. Внаслідок цього відбувалась заміна священиків, які були прихильниками українських православних традицій, на зросійщених, обов’язком яких мав стати захист інтересів Російської імперії (у Наддніпрянщині лише половина духовенства складалася з українців). Імперська влада забороняла будувати церкви в українському стилі, не дозволялося виголошувати українською мовою проповіді.

Проте, попри всі зусилля влади та російських церковних ієрархів серед духовенства Наддніпрянщини було немало прихильників українського національного руху. Вони виборювали повернення українських православних традицій у духовне життя українського народу. Показовим став вчинок випускників Подільської духовної семінарії (чутки про цю подію дійшли до Священного Синоду). На випускній фотографії (1904 р.) семінаристи замість єпархіального архієрея та інших поважних осіб помістили в центрі групи бюст Тараса Шевченка, продемонструвавши у такий спосіб символ своєї віри.

Національно-свідоме духовенство приєдналося до прогресивної української громадськості, яка вимагала українізації освіти. Реальних здобутків вдалося досягти, коли до протестних акцій проти русифікаторської політики в освіті долучилися семінаристи. Вони провели в жовтні 1905 р. страйки (Волинська, Подільська, Полтавська, Харківська, Катеринославська семінарії).

Окрім семінаристів з вимогами українізації освіти виступили українські священики, які були обрані до Державної думи. Імперська влада вимушена була піти на поступки. В окремих церковнопарафіяльних школах було дозволено викладати українською мовою та комплектувати бібліотеки семінарій «малоросійськими книгами». В цей час почали видавати українською мовою Євангеліє та іншу духовну літературу.

Іншим напрямом боротьби за відродження української православної церкви стало право на українізацію богослужіння. Під впливом революційних подій церковні ієрархи послабили контроль на місцях і священикам вдалося подекуди перейти на богослужіння рідною для прихожан мовою. Так було на Катеринославщині та Поділлі. Щодо Поділля, то тут міцні позиції мав католицизм. Тому царський уряд, усвідомлюючи, що в державі необхідно мати єдину православну віру, погодився на те, щоб у краї була православна церква з українськими ознаками, ніж римо-католицька.

В західноукраїнських землях найбільше поширення мала греко-католицька церква. На початку ХХ ст. вона набрала виразних національних рис, підтримуючи український рух. Греко-католицька церква користувалася великим авторитетом серед населення Галичини. На селі священик вважався найбільш авторитетною людиною. Духовенство не тільки впорядковувало українське релігійне життя, а й піклувалося про розвиток освіти, опікувалося розбудовою кооперативного руху і навіть залучалось до поширення національного фізкультурного та спортивного рухів. У багатьох сім’ях було мрією вивчити сина на священика.

Греко-католицька церквам мала сильні позиції й серед українців Закарпаття. Вона й тут стала опорою українства, хоча певна частка священиків поступилася угорському тиску.

Значно слабший вплив (порівняно з Галичиною) мала греко-католицька церква серед українців Буковини. Більшість місцевого населення було прихильником Православної церкви, але тут вона знаходилась під сильним румунським впливом.

1.    Напишіть невеличкий твір на тему «Один день мешканця великого (маленького) міста початку ХХ ст.». Не забувайте уявити себе представником конкретної верстви населення.

19.05
9 клас- історія України
Тема   Наш край в ІІ пол.ХІХ-на поч ХХст.
Опрацювати конспект

ВОЛИНЬ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ, КУЛЬТУРНЕ, ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ ВОЛИНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.

Волинська губернія – адміністративно-територіальна одиниця на Правобережній Україні, утворена за указом Павла І 1797 р. Центр – Житомир (з

 1804 р.) і була частиною Південно-Західного краю. На початку ХХ століття поділялася на 12 адміністративно-територіальних одиниць (повітів): Володимир-Волинський, Дубнівський, Житомирський, Ізяславський, Ковельський, Кременецький, Луцький, Новоград-Волинський, Овруцький, Острозький, Рівненський, Старокостянтинівський . З другої половини ХІХ ст. у краї відбувається руйнація натурального господарства, інтенсивний розвиток капіталістичних виробничих відносин, поступове перетворення регіону з традиційно аграрного на промисловий. Підтвердженням цього стало різке зростання кількості населення та зміни в його соціальній структурі. За переписом населення 1897 р., українців у губернії мешкало 2095579 (70,1%), у містах - 46060 (19,7%) осіб. 92% українців було зайнято у сільському господарстві. У кількісному співвідношенні зайнятих у промисловості і ремеслах українці в цій категорії поступалися лише євреям. У медицині, освіті та науці працювало близько 1 500 осіб. Понад 1 500 чол. жили на прибутки від капітального і нерухомого майна. Євреї були другими за чисельністю в губернії – 394774 (13,2%), у містах – 118727 (50,8%) осіб. Питома вага євреїв серед сільського населення становила 10,02%. У деяких видах ремесел, промисловості, як і в торгівлі, євреї складали переважну більшість (36,1%). Третіми за чисельністю на Волині були поляки – 184161 (6,16%), у містах – 17834 (76,3%) осіб. Більше половини поляків займалися сільським господарством (52,9%). Серед них було багато землевласників (їм належало 42,8% всієї приватної землі). Чимало поляків займалася ремеслами, працювали в промисловості. Німецька колонізація Волині мала хліборобський характер. З 171 331 осіб (або 5,73%) усього населення губернії 98,8% німецькомовних колоністів мешкали в сільській місцевості Житомирського, Новоград-Волинського, Луцького, Рівненського, Володимир-Волинського та Дубенського повітах, де складали 6,14% від загалу. Наступними за кількісним показником були росіяни – 104889 (3,5%), з них у містах – 43751 (18,7%) осіб, а серед сільського населення – 2,2%. Більшість із них було переселено до Волинської губернії і майже чверть перебувало на Волині тимчасово, у зв'язку зі службою в російському війську. У структурі росіян було значна кількість спадкових і персональних дворян (12,5%), почесних громадян, духовенства, купців. Значна частина росіян працювала на залізниці, займалася торгівлею, ремеслами тощо. На 1913 р. структура населення змінилася таким чином: українців – 2698652, євреїв – 554451, росіян – 39289, поляків – 348485 [11, с. 71]. В адміністративному центрі губернії – Житомирі, із загальною кількістю мешканців 90,7 тис. осіб, 41,2% населення становили євреї, за рахунок міграції з сільської місцевості 26,3% мали українці, за ними розмістилися поляки, росіяни та незначна кількість представників інших національностей [12, с. 157–158].  У 1913 р. на Волині проживало 3874374 осіб., із них 296893 - у сільській місцевості. Соціальна структура населення губернії визначалася  таким чином: дворян – 48634, духовних осіб – 15649, почесних громадян і купців – 25671, міщан – 815509, селян – 2773878, колоністів – 139573, іноземних підданих та інших – 55239 осіб [1, с. 40]. Своєрідним був соціальний склад населення Волинської губернії. Найбільшу кількість становили селяни-власники – майже 2 млн. осіб. Основну масу міських мешканців становили міщани. У 1897 р. їх нараховувалося більше 500 тис. осіб. Привілейованою частиною населення краю було дворянство – 32319 осіб, що складало менше 1,2% від його загальної кількості. У суспільно-політичному і духовному житті помітне місце займало духовенство. Отже, за соціальними та фаховими даними перепису 1897 р., на Волині простежується диспропорція в соціальній структурі українського суспільства. Тому, попри чисельну перевагу, українці в суспільному поділі поступалися за впливовістю представникам інших народностей, які домінували в стратегічних центрах соціального, економічного, культурного і політичного життя Волині. В економічному плані Волинська губернія була однією з найменш розвинутих в Україні. На початку ХХ ст. це був в основному аграрний регіон. 91,2% населення губернії займалося землеробством із використанням застарілих технологій та знарядь обробітку землі, що знижувало ефективність ведення господарства [1, с. 41]. Водночас у цей період спостерігається інтенсифікація розвитку капіталізму в сільському господарстві, зумовлена капіталістичними виробничими відносинами у промисловості, розвитком внутрішньої та зовнішньої торгівлі, транспорту і збільшенням міського населення. Сільське господарство все більше набувало

Соціально-економічні та суспільно-політичні передумови  формування національного руху на Волині на початку ХХ ст. характеру торговельного землеробства, у якому поглиблювалась і розширювалася спеціалізація виробництва [. Означені явища обумовили прискорення розкладу селянської общини й поглиблення її соціальної диференціації та збільшення кількості заможних селян.  Проте в губернії і надалі переважало поміщицьке та магнатське землеволодіння. Великими землевласниками також були держава, церква, удільні відомства. Селяни володіли лише 42,5% земельної площі губернії. Заможні селяни становили 22% їх загальної кількості, володіли 41% надільної і майже всією купчою землею, бідняки та середняки становили 78% селянських дворів і мали 23,8% землі. Була велика кількість найбідніших і безземельних дворів, чисельність яких у 1893 р. становила 14035 . Зазначені вище процеси розвитку капіталізму в сільському господарстві суттєво прискорила Столипінська аграрна реформа , яка передбачала добровільний вихід селян з общини, перехід до відрубно-хутірської системи, продаж казенних та поміщицьких земель через Селянський Поземельний банк, переселення у східні регіони імперії. У зв’язку з цим на Волині у 1906–1911 рр. спостерігалося інтенсивне утворення хуторів та відрубів, що становили 11,7% усіх селянських дворів  У цілому у Волинській губернії нараховувалося 550 промислових підприємств. У 1914 р. на Волині було 9 із 10 парцеляно-фаянсових підприємств України [1, с. 44]. У зв’язку з проведенням аграрної реформи відбулося втягування промисловості в забезпечення, насамперед, зростаючих потреб внутрішнього ринку [6, с. 117]. Однак, попри певне економічне піднесення Волині, західна її частина (Луцький, Ковельський, Володимир-Волинський повіти) залишалася найвідсталішою в промисловому плани в європейській частині Росії. Промислові робітники мало чим відрізнялися від сільськогосподарських, оскільки більшість заводів і фабрик належала землевласникам-магнатам,  які займались переважно переробкою сільськогосподарської сировини.  У роки промислового піднесення не поліпшилося матеріальне становище робітників. Навпаки, у 1912 р. річна заробітна плата була на 25 карбованців меншою, ніж у 1907 р., а в скляній, порцеляновій, хімічній промисловості - у два рази меншою порівняно з південними губерніями України. У цілому оплата праці промислових робітників Волинської губернії була на 38% меншою від середньостатистичної плати у всій країні. Значна частина її видавалася за продовольчими картками заводських крамниць, ціни в яких були на 30 – 50% вищими від ринкових . Серед чинників позитивних зрушень у розвитку економіки губернії потрібно відзначити зростання кооперативного руху в сільському господарстві. Саме кооперативна організація збуту значно посилила розвиток селянських господарств, сприяючи матеріальній підтримці селянина, проведенню агрокультурних заходів, підвищенню якості продукції [6, с. 134]. Тому основною причиною виникнення кооперативних об’єднань був захист дрібних виробників від великого капіталу, що виявив помітну тенденцію зростання. Найбільшого поширення в губернії набули споживчі, кредитні та ощадно-позичкові товариства. На кінець 1912 р. на Волині існувало 241 кредитне і 59 ощадно-позичкових товариств .  Швидке зростання в цей період кредитних та ощадно-позичкових товариств, земельних кас дрібного кредиту посилило розвиток товарно-грошових відносин, сприяло розширенню економічних зв’язків між різними регіонами України, її економічній стабільності. Розвиток кооперативного руху в Україні сприяв створенню умов для подальшого капіталістичного розвитку села, об’єднання селян-одноосібників для покращення економічного становища. Неписьменність багатьох членів кооперативних товариств спричинила чимало прорахунків у розвитку кооперативної справи. Ситуація спонукала кооперативи об’єднатися в централізовані організації, які координували діяльність товариств, проводили кооперативні курси, надавали лекторську допомогу, організовували сільськогосподарські виставки. Зокрема, у 1912 р. на Волині відбулося 6 виставок – найбільше із правобережних губерній . Об’єднання сприяло зростанню економічної ролі окремих кооперативів та створювало сприятливі умови розвитку українського ринку. Інтенсивність розвитку капіталістичних відносин та розвиток кооперативного руху в регіоні сприяли зростанню внутрішньої та зовнішньої торгівлі, розбудові банківської мережі. У Рівному почала діяти біржа, що давала можливість збуту продукції волинськими підприємцями. Позитивним чинником у розвитку торгівлі стали 4 митні пропускні пункти на Волині як прикордонній губернії . Законом від 2 квітня 1903 р. у Київській, Подільській, Волинській губерніях упроваджувалися комітети у справах земського самоврядування. Фактично, ці комітети, склад яких формувався з чиновників та гласних, були державною структурою, де представники місцевого населення становили незначну, маловпливову кількість. У 1911 р. уряд поширив на Волинську губернію чинну тоді систему земського самоврядування. Зміни стосувалися розширення виборчих прав місцевого селянства, було зменшено майновий ценз, відновлено виборчі права православного духовенства. Це сприяло збільшенню участі в земській діяльності місцевого українського населення, вело до певної демократизації складу земських установ Правобережної України, становлення тут буржуазно-демократичної системи місцевого самоврядування. Земська реформа 1911 р. на Правобережній Україні зумовила розвиток місцевого самоврядування на Волині початку ХХ ст. Близько половини селянського населення отримало можливість впливати на управління господарством регіону. Це подавало оптимістичні надії на створення економічного підґрунтя розвитку національного руху в краю. Проте намагання влади зберегти основні важелі управління не дозволило земській інституції стати на шлях дійсної демократизації земського самоврядування. Залишалося не пропорційним представництво різних верств населення в земствах. Інтелігенція, єврейське населення краю, бідне селянство не отримали виборчих прав. Тому сучасники охрестили цю інституцію “маргариновою", чи пак, “куцим" земством

У кінці ХІХ ст. на Волині спостерігається прискорення урбанізаційного процесу. Найвищі темпи зростання чисельності мешканців демонстрували ті міста, через які була прокладена залізниця. Адміністративний центр губернії – Житомир - у 1884 р. мав 50-тисяч мешканців, а станом на 1913 р. населення міста зросло до 90,7 тис. осіб [12, с. 420]. На початок ХХ ст. оптимальними за кількістю жителів стали міста з населенням від 20 до 50 тисяч. Головним компонентом у внутрішніх міграційних потоках, спрямованихних у міста, виступало селянство місцевої округи та міщани навколишніх містечок [3, с. 52]. У містах Волині, як і у всій царській Росії, проживало населення, яке поділялося на такі стани і групи: дворяни родові та особисті (переважно колишня польська, або сполонізована шляхта), духовенство різних сповідань, міські обивателі, а саме: почесні громадяни (як родові, так і особисті), купці, міщани, ремісники (цехові), селяни, іноземні вихідці, дворові люди та ін. Чисельність і питома вага міського населення Волині з другої половини ХІХ – початку ХХ ст. продовжували зростати: з 6,9% до 8,9% [3, с. 40]. Найчисельнішу групу городян у містах Волині складали міщани, переважно дрібні виробники й торговці. Найбільш відчутні зміни в соціальній структурі міського населення Волині впродовж досліджуваного періоду пов’язані із прискореним припливом у міста значних прошарків селянства. Активні міграційні потоки, спрямовані в міста із сільської місцевості, зумовили те, що наприкінці ХІХ ст. селяни стали тут другою після міщан становою групою. На тлі цього процесу упродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. простежується зниження питомої ваги дворян у міському населенні Волині, відповідно з 17,7% до 5% [3, с. 57]. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. станова структура міського населення Волині та її роль у соціальному розвитку міст уже не була вирішальною. Структуру міського населення Волині починають, певною мірою, визначати два прошарки – підприємці і вільнонаймані робітники. 2,8% самодіяльного населення міст Волині мало відношення до державної служби. При цьому простежувалася тенденція зростання бюрократичного апарату, збільшення кількості чиновників [3, с. 66–67].  Українське населення досить слабко реагувало на прискорення процесів індустріалізації та урбанізації. Це зумовлювалося, зокрема, русифікаторською політикою царського уряду, процесом витіснення польського дворянства російським, активністю російського купецтва, яке просувалося в регіон завдяки державній підтримці. За росіянами зберігався також пріоритет і в обійманні урядових та громадських посад. Серед працівників освітніх закладів також переважали росіяни [3, с. 69–70]. Усе це стримувало інтегрованість українців Волині в міське економічне життя й обумовлювало зростання російськомовного компоненту волинських міст за рахунок асиміляції насамперед українців, а також євреїв, поляків. Таким чином, слабке представництво у ІІ. пол. ХІХ ст. українців у містах стримувало процеси національного відродження. У цьому зв’язку Волинь можна віднести, за визначенням І. Лисяк-Рудницького, до “маргінальних" земель [17, с. 12], де національний рух у дореволюційну добу був меншою мірою виражений, ніж в інших регіонах України. Соціально-економічні зрушення на Волині початку ХХ ст. призвели до зміни соціальної структури. Дещо збільшився відсоток пролетаріату за рахунок “пролетаризації селянства", у зв’язку з урбанізацією поступово зростав кількісний показник українців у містах. На початок Першої світової війни Волинська губернія в економічному плані залишилася однією з найбільш відсталих губерній. У 1913 р. чисельність робітників на промислових підприємствах, що підлягали наглядові фабричної інспекції, становила 7,8% від загальної кількості робітників України [18, 55–56]. Важким тягарем для сільського населення була наявність військових частин (до 1914 р. тут дислокувалося 45 тис. вояків російської армії, найбільша частка яких припадала на Житомир і Новоград-Волинський . 

Дані перепису 1897 р. свідчать, що пересічний відсоток письменних на Волині складав 34,23%, із них серед українців письменних було 9,3% . У 1899 р. у Волинській губернії працювало 3199 навчальних закладів, у яких навчалося 120280 осіб. Отже, освіту отримувало 4% від загальної кількості населення краю. Ще меншим цей показник був серед жінок – наприкінці ХІХ ст. у губернії отримувало освіту лише 19750 дівчат, що складало трохи більше 1% від загальної кількості жіночої частини населення . Стан народної освіти визначався й кількісним показником навчальних закладів у губернії, а також кількістю учнів у них. Значну роль у початковій освіті краю відігравали церковнопарафіяльні школи, яких у 1900 р. у Волинській, Київський, Подільській губерніях було близько 80% усіх початкових шкіл, причому вони отримували зростаючу щороку державну допомогу . Проте матеріальна база залишалася на низькому рівні. У подальшому кількість церковнопарафіяльних шкіл зменшилася, але кількість учнів у них зросла. Навчання в цих школах проводилося російською мовою і за програмою, яку затверджував Синод. На початок ХХ ст. посилилась увага до середньої освіти. У губернії зусиллями інтелігенції, громадськості та земств у містах і сільській місцевості відкривається низка чоловічих і жіночих гімназій та прогімназій: у Рівному, Луцьку, Житомирі, Ковелі, Дубно, Кременці, Здолбунові, Володимирі-Волинському, Новограді-Волинському, ІзяславіСприяння розвитку народної освіти було невід’ємною складовою діяльності земського самоврядування Волині. Одночасно з матеріальногосподарським забезпеченням освітніх закладів земства пропагували ідеї освіти, сприяли розбудові мережі загальнодоступних освітніх закладів для населення (школи грамотності, народні бібліотеки-читальні тощо). У перші десятиліття ХХ ст. кількість закладів класичної освіти дещо зростає зокрема, за рахунок приватних шкіл. Так, у 1917 р. у всіх повітових містах Волинської губернії діяло 10 чоловічих та 13 жіночих гімназій. Як зазначалося, шкільна освіта в регіоні проводилася в краю російською мовою, тому жодного україномовного навчального закладу не існувало. Окрім того, невисока оплата праці вчителя разом із низьким рівнем матеріального забезпечення та пасивним ставленням держави до проблем освіти на Волині не сприяли, втіленню в життя програми загального початкового навчання. Русифікація шкільної освіти Волині, низький рівень грамотності населення регіону становили серйозну перешкоду для розвитку національного руху. Світова війна зумовила поглиблення кризи в галузі освіти, викликала негативні соціальні наслідки. Професійно-фахова структура інтелігенції Волині початку ХХ ст. мала такий вигляд: працівників адміністративного апарату було 3624 осіб, науковців, літераторів та митців – 255, учителів, викладачів середніх навчальних закладів, чиновників освіти – 6157 . Соціально-економічний розвиток волинських міст у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. дозволив значно підвищити рівень освіченості міського населення. Відповідно, зростали і його культурні потреби, задовольнити які мали доступні для широкого загалу заклади культури – бібліотеки, театри, музеї тощо. Публічна бібліотека існувала лише в Житомирі. У повітових і волосних центрах з кінця ХІХ – початку ХХ ст. відкриваються невеликі громадські бібліотекичитальні (за допомогою земств) та книгозбірні при навчальних закладах. У 1912 р. у губернії працювали 174 сільськогосподарські народні бібліотеки . Окремі книгозбірні в цей час існували при громадських зібраннях, церковних братствах. Однак користування переважною більшістю їх було платним, що не дозволяло розширити коло читачів із незаможних верств населення [3, с. 174]. Українських періодичних видань на Волині не існувало. Всеукраїнська газета “Рада" поставлялася з Києва й розповсюджувалася в книгозбірнях, зокрема, її можна було передплатити у власника житомирської книгарні (з українським відділом при ній) В. Совинського. Суспільно-політична обстановка характеризувалася домінуванням провладних організацій. Паралельно з посиленням національних рухів (українського, польського, єврейського) активізувалася діяльність російських шовіністичних організації. Найбільшою і найвпливовішою організацією серед них був “ Союз русского народа". Головний осередок “СРН" у краї – Почаївський відділ - мав розгалужену мережу місцевих осередків, мета яких полягала в розповсюдженні православ’я та підвищені релігійно-духовного рівня населення [4, с. 48]. У губернії відбувалося посилення русифікаторського курсу, відколи у 1901 р. Волинську єпархію очолив архієпископ Антоній (Храповицький). У результаті значна частина духовенства губернії стала основним провідником шовінізму, здійснюючи агресивну політику щодо “інородців". Одним із завдань діяльності “СРН" було створення конкуренції українському і польському руху в економічному плані. Особлива увага приділялася сільській кооперації на Волині для набуття економічного лідерства. Упередженість місцевої адміністрації до виборчого процесу сприяла потраплянню до Дум значної кількості депутатів – монархістів, прибічників “СРН". Передвиборча кампанія до Думи ІV скликання на Волині проходила в рамках протекції губернської адміністрації правих кандидатів, апологетів російського царизму. На захисті самодержавства була волинська губернська адміністрація та місцеве жандармське управління, які вели політичну боротьбу з українським національним рухом. Таким чином, праві сили чинили потужний спротив розгортанню національних рухів.  На думку Д. Бовуа, боротьба між польськими і російськими землевласниками за землю в Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. і, відповідно, за свідомість українців призвела до тяжкого становища останніх в економічному та політичному плані . Уже з початком ХХ ст. на Правобережній Україні, й на Волині зокрема, суспільно-політична обстановка досягла високого ступеня напруги. Соціальноекономічна кон’юнктура спонукала українців до захисту своїх національних прав. На початку ХХ ст., окрім російських монархічно-консервативних організацій, на Волині діяли осередки партій інших напрямків – “Бунд", “Поалей-Ціон", Польська партія соціалістична (ППС), Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), російські есери, РУП-УСДРП, “Спілка", Волинський учнівський союз та громадські організації національностей, які проживали на Волині. “Бунд" хоч і тримався національної орієнтації, проте його прихильність до соціал-демократії зумовила налагодження тісних зв’язків з УСДРП . Соціальну базу для діяльності есерів становило селянство, неорганізований пролетаріат, ремісники, робітники невеликих підприємств, дрібна буржуазія. Умови аграрної Волині дозволяли поширювати есерівські ідеї. Міцні позиції на початку ХХ ст. мав на Волині польський суспільно-політичний рух. За характером та ідеологією в його розвитку можна виділити також три напрямки: консервативний, націоналістичний та соціалістичний . Представник соціалістичного напряму Польська партія соціалістична мала значний вплив на польське населення Правобережної України, зокрема Волині. Її підтримували вихідці з дрібної шляхти, інтелігенція, студентська молодь. Для посилення своєї позиції і розширення сфери впливу ППС знайшла союзників серед українських політичних партій, у своїй програмі враховувала інтереси місцевого населення Правобережної України. У період з березня до вересня 1906 р. було проведено три окружних конференції партії. Резолюції цих конференцій стверджували, що ППС у перспективі буде підтримувати гасла про незалежність України, а наразі визнавалася політична автономія для України із законодавчим сеймом у Києві. Для реалізації цього завдання ППС координувала свої дії з УСДРП

    На початку ХХ ст. Волинь відігравала особливу роль у культурному єднанні українських земель Російської держави та підвладних Австро-Угорщині. На теренах краю перебували й працювали відомі діячі культури, науки, мистецтв: поетеса Леся Українка, учений-сходознавець Агатангел Кримський (уродженець ВолодимираВолинського), мовознавець Іван Зілинський, відома українська письменниця та громадська діячка Олена Пчілка, живописці Модест Сосенко, Іван Труш, Микола Івасюк та ін. [24] Збереження культури та українських традицій на Волині поступово виокремлюється в певний етап етнографічного українофільства в розвиткові української національної-суспільної ідеї. Досліджуючи розвиток українського руху в межах Волині із середини ХІХ ст., В. Гнатюк характеризував його як вияв “поверхневого українофільства", що мало етнографічний характер . Окрім етнографічного українофільства польських шляхетських родів (як у цілому по Україні, так і на Волині), прояви національного відродження спостерігаються серед представників інших верств. Український національний рух у своєму розвитку ширився серед різних соціальних верств. Зростає чисельність національно свідомої інтелігенції, яка мала у своєму складі представників шляхетського стану, міщан, вихідців із селянського середовища. Останні, потрапивши до міського середовища, нерідко зберігали національну самобутність і виступили сполучною ланкою між сільським населенням та керівництвом українського національного руху. Отже, аналіз економічних, соціальних, суспільних умов буття українців Волині дозволяє простежити ті обставини, за яких спостерігаються прояви національного відродження, розгортання українського руху в регіоні з кінця ХІХ – початку ХХ ст. У перспективі комплексне дослідження національного відродження, розвитку українського руху на Волині початку ХХ ст. дозволить з’ясувати міру проявів даних процесів у регіоні та місце національного руху у всеукраїнському поступі на початку ХХ ст.

21.05
9 клас-всесвітня історія 
Тема : Урок узагальнення.Тематичне оцінювання з теми 
" Розвиток культури та повсякденного  життя ( кн. ХVІІІ- поч.ХХ ст.)

Пройти тестування за посиланням та скинути  мені на вайбер

https://naurok.com.ua/test/pidsumkova-kontrolna-robota-ii-semestr-516576.html
26.05
9 клас- історія України
Підсумкове узагальнення

Пройти тестування за посиланням та скинути  мені на вайбер

https://naurok.com.ua/richna-pidsumkova-kontrolna-robota-z-istori---9-klas-114533.html

28.05
9 клас-всесвітня історія 
Тема : Урок узагальнення.Тематичне оцінювання з теми 
" Розвиток культури та повсякденного  життя ( кн. ХVІІІ- поч.ХХ ст.)

Пройти тестування за посиланням та скинути  мені на вайбер

https://naurok.com.ua/test/pidsumkova-kontrolna-robota-ii-semestr-516576.html